День 4 : Падуя - Венеція!


Я не намагаюся дати якусь конкретн оцінку, а тільки хочу зафіксувати час, якщо це можливо. 
Доїхали ми до Венеції потягом, знову замовивши собі квиточки через - ---  і вже дальше із залізничного вокзалу рухались до площі Сан Марко пішки. 
Перше що мене вразило- міст дельі Скальці. Не так людно як у центрі Венеції і такі красиві види. 
Дальше ми зупинились біля Скуола Гранде (Братства) Святого Роха, яка зараз стала відомою завдяки художнику Я.Тинторетто, який працював тут взамін пожиттєвої ренти.Він виконав неймовірні картини  на стелі залів Скуоли, що потребувала великого вміння на той час. Тому він почепив спершу на стелю глиняні макети, і змалював їх , щоб вивчити ефект людського тіла, на яке дивитись знизу вверх. Також ми зайшли у церкву Св.Роха.  
А дальше вирушили до Великого Каналу. Саме тут можна помилуватись звичайними житлами - палацами. Нижній поверх дому - підїзд дому (портего), що йшов від головного входу в дім - з сторони води і до додаткового входу, який виходив ззаду приміщення  на подвіря. Цей коридор був прохідним тому що служив ще й місцем відгрузки товарів, і їх зберігання.  Лівий берег каналу завжди носив роль торгового району. Саме тут можна намилуватись різними стилями архітектури, милуючись красивими будівлями 15 століття.
Тепер тут банки, суди,готелі (напевне усі бачили фільм "Турист" ))), університети, муніципалітет...Життя іде своїм ходом. Доречі, на каналі знаходиться палаццо Контаріні -Фазан, який ще називають "Будинок Дездемони", бо саме в ньому проходило вбивство жінки, історія про яке і надихнула Шекспіра на трагічну пєсу. 
Гранд Канал розділяє Венецію і по сьогодні розділяє Венецію і створює романтичну атмосферу міста. Жоден турист не пройде по мосту Ріалто, щоб не зробити собі знимку, а ще краще на гондолі проплити під мостом і зробити панорамні фото , хоча спогади і так з тобою на все життя. Камяним цей міст збудований у 15-1591 роках, ак колись був деревяним. часто горів, і його центральна частина була рухомою. На лівому березі  в цьому району знаходиться   будинок , де жив і помер композитор Вагнер.

Стоячи на мості делла Палья  можна побачити один з найпопулярніших мостів - міст Зітхань. Цей мостик зєднував палац Дожів з тюрмою, який побудували за велінням дожа Марино Гримано , у роки його правління - 1595-1605р. На мості й досі можна побачити родинний герб цього дожа.

  Гондола - просто шедевр ,яка поднує морську практичність з естетикою. Ідеальна довжина -11 метрів. Сьогодні лише три скуеро- майстерні де виготовляють і паралельно ремонтують ці відомі лодки Венеції. Саме майстри придумали таку легку в керуванні  лотку, для  гондольєр, а секрет - в тому, що ліва частина гондоли ширше правої на 24 см. при загальній ширині лодки -1,40 см. Вишукані гондоли покриті чорним лаком - який колись вважався кольором елегантності, а не кольором смутку, яким вважався чрвоний.

Десертом для нас був карнавал у Венеції. Саме цим містом завершували нашу подорож. Доїхали до Венеції потягом – електричкою і за час мандрівки помилувались краєвидами, а також я ніколи не добиралась таким видом транспорту – завжди на водному таксі – катері. А тут поїздом по воді – така краса ! Ця дорога мене покорила. Гарно.
Карнавал - це розвага серед плину буденності. Багатство костюмів привертає увагу усіх, хто так як і ми, приїхали на карнавал. Одні приїжджають щоб себе показати у красивих костюмах, а інші, для того, щоб зробити побільше красивих, вражаючих фото. Але я розумію, що це шоу не моєї мрії.
«Show must go on !»- але так якось повільно, вальяжно! Але приїхали, тому погуляли досхочу, подивились вистави «акторів», і кілька фото теж зробили для історії )))) Від цього дійства я чекала трохи більше, та й якесь, як на мене, воно «роздуте». Єдине, що мене дивує, це вміння на хвилини «завмирати» в певній позі карнавальників у пишних, а інколи, важезних костюмах. Усі ж вимагають видовищ і за красиву позу для фото осипають їх аплодисментами! Публіка не відпускає… фото…фото … Одним словом,заради знимки не варто сюди пертися, нудно. А от побродити Венецією треба обов’язково! От де краса і «ахи» і «вздохи».
І тут я попробувала нарешті пасту Нері (чорне спагетті). Така своєрідна екзотика. Я скажу так : макарони як макарони, лиш трішки відчувається запах морепродуктів (це через те, що незвичний колір – результат додавання... чорнила кальмара). В Італії ці ласощі дуже поширені, і зовсім не викликають страху у тамтешніх гурманів. Всім відомо, що італійці люблять макарони і їх там сила силенна видів, і кольорів . Ми навіть потрапли в магазинчик, де були цікавої форми макаронники, так продовець на прохання купити, ввічливо відповів, що вони створені для діток, які приходять до його крамнички ! Ось така безмежна любов італійців до цього продукту ))) Вразили мене ці домашні крамнички, які передають запах і смак країни, милують око ряди смаколиків. Ці походи, як міні-екскурсія в світ кулінарії. Своєрідна презентація, частинку якої можна забрати собі у кошик. От зовсім інші відчуття, ніж коли ти в супермаркеті.

Неприємна мить: північ і ми без даху над головою! А в Італії спати лягають певно з заходом сонця, бо коли ми ішли місто, воно наче вимерло: тихо, спокійно і сонно. І хочеться думати, що це не насправді, але серед ночі почали шукати заміну - хоч якийсь готельчик, як виявилось – це була дрібниця, ми ще тоді не знали, що нас буде чекати ще одне випробування:його знайти ! Бродили, блукали і нарешті !!! вся історія закінчилась глибоко опівночі знайомством з корейцем - адміністратором. І міцним сном! Так я «вбито» не спала давно ! Навіть думка про пережите, підриває впевненість і розхитує мою довіру у порядність людей. Надіюсь, це просто один випадок із мільярду, і він, як страшний сон, більше ніколи не повториться ні з нами, ні будь з ким, хто подорожує по світу. Так хотілося, як краще… усе продумали: і нічліг,і розташування готельчика і наступний екскурсійний день, склали план по Падуї… а вийшло… ну, самі здогадуєтесь… Рано встали, виснажені, невиспані, без настрою, ще й готельчик в іншому кінці міста, а у нас ще екскурсія по місту, музей, потяг у Венецію, і ...карнавал, і … переїзд в аеропорт і … політ до Львова, та ще й потім додому потягом... Тобто після одної безсонної ночі, попереду нам світила ще одна ніченька безсонна…
… Ранок тільки починався, а сил уже бракувало. Ми ледве зібрали докупки розбите тіло, таки встали. О горе, ранець, який мав не більше 5 кг, став як 30-ти кілограмовий чемодан. Таке враження, що там одні валуни. І його ще треба носити півтора доби!!! Волосся ставало від цієї думки дибки.
Але, ми не здалися, хоч тіло було втомлене від фізичного виснаження, а душа - від попередніх кількаденних вражень. Але не хотілось, щоб прикрість з нічлігом зводилась нанівець.
Як шалені, ми побігли у музей, взяли квитки на відвідування, «полетіли» (майже у прамому значенні цього слова) у центр міста, поглянути на найкрасивішу площу і приклонитись перед

найвідомішим святим Італії - Антонієм Падуанським, мощі якого знаходяться у головній святині міста –
Там ми «перепочили» , стоячи у храмі в глибокій молитві, і роззявивши рот від краси навколо, і… знову вперед бігом. Не повірите, навіть не встигли заглянути на вітрини з сувенірами, тому магнітика так з Падуї я не привезла(і дякувати за це треба, і так скоро двері в холодильнику від їх ваги відваляться)!
Екскурсія по Падуї була просто неймовірна! У мене за стільки років такої ще не було. Описую як це відбувалось в реальності: зі швидкістю антилопи ноги мчаться вперед;  голова, повернута на 180 градусів, мельком, «на ходу» ловить хоч малюсіньким поглядом велич архітектури усіх попередніх віків; і до всього того, язик десь вдогонку оцінює ці всі пам’ятки давнини. Між усім цим пролітає думка: «хоч би встигнути в музей, там запізнюватись не можна, бо уже тоді не зможемо потрапити всередину», - і поруч лунають захекані голоси моїх супутників, які в такий самий «спосіб», як і я, пізнають екскурсійні об’єкти Падуї.  
Звичний ритм життя зламався, і навіть сьогодні, згадуючи події тієї доби, вважаю, що ми - молодці, що зуміли все ж таки якось повернутися до запланованого розкладу- маршруту, хоч і трішки з ущербом для свого списку "побачене". Все таки ми не відмовились від попередніх планів.
Дякувати швидкості ніг, ми влетіли у музей, роздивились сувеніри, купили путівник по Падуї, тому що  очі від швидкості не встигли передати розумові хоч якісь  тонкі контури будинків, щоб потім відтворити усю красу у спогадах ... Заспокоїли себе фразою : "спогади тендітніші, ніж павутинка, і все забувається !". І аж тоді пішли в екскурсійний зал на свою годину. І чого так було шалено квапитись ?! 

Але не було б щастя, якби нещастя не допомогло. Ми побачили те, чого не планували. Виявляється, купивши один квиток, отримуєш право відвідати й інші три музеї безкоштовно. Спершу ми планували лиш 1 музей, але то було до вчорашньої ночі – міняємо плани на ходу! І творимо новий маршрут. Вуаля, у списку з’являються ще два об’єкти: напевне всі зголосились через втому і через ранці, які стали такі важезні…ох… Але, які музеї ми для себе відкрили, які скарби побачили, ви навіть не уявляєте. Я не нумізмат, але це рай для таких поціновувачів-колекціонерів! Хоч і прості смертні теж мають чим помилуватись :

  День 3 :  Мілан- Верона

От так, ми змінили  трішки стандарт : 5 (у звичайних людей), а у нас - 6 днів робочих і 1 день - вихідного на круговерть, щоб віднацти себе у круговерті шаленого марафону- подорожі і водночас обєднатися.
    Переглядаю написане, і розумію, що це  був наш зорепад бажань. Яке ж велике щастя: бути готовим побачити диво ! І хай мені хтось скаже:  "... трохи нереально",  -звівши брови.  

На спогад купила откриточку:

 Також після підняття на Собор (вхідний квиток -7 євро), прогулялись по центральній частині міста, погодували голубів, зазирнули на площу перед "Ла Скалою" і оглянули памятник Леонарду да Вінчі, який довгий час працював у цьому місті і одночасно творив. Шкода, що було мало часу і ми не встигли оглянути ще один екскурсійний обєкт мілана- замок правителів міста Сфорца. Але цей екскурсійний обєкт я відвідала уже іншим разом))
    Екскурсійні обєкти теж мають свою "прописку". Увесь маршрут підбирали довільно: тому любителям  мандрівок деякі об'єкти екскурсійки трактуються так: "щось таке чув"/"сам там був"/ "та це всі знають".
Ви знаєте, я з впевненістю скажу - це "божевільні кроки" але водночас я ці 5 днів не можу внести у список "втрачені дні" ні в якому разі!!! Крім провального заселення в Падуї та ночі в Венеції, великих мінусів не знайшла. Хоча на 4 день мандрів палітра реальності почала трохи розмиватись : що було вчора, де ми були і що бачили...

День 2 Бергамо - Мілан !!!

                                                      День  2

                            Бергамо - Мілан !!!

   Поснідали - і в подорож ! Оглядати містечко Бергамо вдень. 

    Бачив би перший прем'єр - міністр Камілло Кавура містечко Бергамо зранку, він би ніколи не сказав  королю Віктору Еммануїлу ІІ по утворенні  на Апеннінах єдиної держави : "Італію ми маємо.Залишилося створити італійців." Ох, як бергамці  вразили мене  своїми ранковими прогулянками. Здається вони поєднують непоєднане: ранкові пробіжки, каву і газету, рукавички і макіяж... і  мову оригіналу так приємно чути, переливи голосів. Отак і пізнається нація - у буденному житті. Жителі Бергамо - це своєрідне обрамлення до всього решту, що я бачила по цьому маршруту - марафону.
 Перше що нас чекало -  серце старого міста - площа Веччія (стара площа). Тут знаходиться Ратуша Палаццо делла Роджоне, побудована у XII ст., і лиш у 1453 році фронтон ратуші був перенесений на сторону площі Веччії.

Поруч з ратушею - дзвіниця Кампаноне, яка зєднується з ратушею  прибудовою для аудієнцій венеціанських настоятелів , а тепер в цоьму салоні - музей Фресок, зібраних з усього Бергамо. , Піднятись до неї можна великими сходи, прибудованими до дзвіниці.

Вежа  Торре - Чівіка (torre civica)- або  Торре - Кампоне ("дзвіниця"), висотою 54 метри, колись була присутня на усіх гербах міста.Частково дзвони ховаються за циферблатом годинника, але  найбільший дзвін щодня нагадує городянам і туристам про себе. Протягом кількох віків о 22:00 чути 180 ударі, як знак комендантської години- закриття міських воріт.

      На цій площі якраз проходила реставрація фасаду  міської бібліотеки Анджело Маі, До речі, це одна з найбагатших бібліотек в Італії, в якій зберігається більше 2 тисяч інкунабул - перших друкованих книг. Названа бібліотека на честь бергамського кардинала Анджело Маі, який у XIX ст. займав посаду  директора бібліотеки Ватикану.                                                                         Дальше, проходячи під склепінням ратуші потрапляємо на пляц Дуомо і перед  очима зявляється портал базиліки Санта -Марія-Маджоре і фасад капелли Коллеоні:

 Капелла Капелоні, яку побудував у 1472-1476 рр. Джованні Антоніо Амадео вважається шедевром раннього Відродження в бергамо. Великий полководець Бартоломео Коллеоні задумав Капеллу як місце свого поховання в найпрестижнішій частині міста.  Але на задуманому місті стояла рищниця базиліки Санта-марія- Маджоре, полководець дав обіцянку побудувати ще красивішу і новішу, якщо дозволять поруч збудувати капеллу для свого поховання. але умови не дотримав, тому що помер  в 1475 році, за рік до закінчення будівництва його капелли у віці 80-ти років.   Останки полководця були знайдені у капеллі в 1969 році, через 494 роки після смерті. Над поховальни саркофагом  - кінна статуя  полководця з позолоченого дерева, роботи Леонардо Сірі з Нюрнберга,1501 року.також тут знаходиться саркофаг Медеі, дочки Бартоломео.

Вхід в капеллу оточений огорожею 1912 року, яку створив В.Муціо та Г.Моретті, з гербом відважного Бартоломео.

Кругле різне вікно в формі троянди на фасаді несе символічну алегорію: як колесо фортуни, та як біблійний сюжет "Исус Навін зупиняє сонце"...

Справа від входу в капеллу знаходиться восьмигранний  баптистерій . На його шпилі встановлено вісім  статуй які являють собою Чесноти, а на лантерні розміщений ангел. Всередині - купель. Побудований баптистерій у 1340 році, і розібраний у 1650 році, коли обряд хрещення був перенесений у собор Дуомо. і лише у 1898 році відбудобано.

Собор Дуомо (Duomo) - головний храм міста, який почав будуватися з 1689 року і неодноразово перебудовувався. Піднята підлога храму  на 3,5 метра вище , дала можливість створити підземну церкву- крипту. Фасад храму  зроблений у 1886 році. У середині храму, в каплиці зліва, знаходиться чудотворне Розпяття Розате (XVIст.) на куполі знаходиться статуя святого Олександра,а всередині - фреска з Вознесінням святого Олександра на небеса, на куполі, роботи Франческо Когетті.

Ось так на путівнику зображено храм у розрізі:

 А ось і сама фреска  з Вознесінням святого Олександра на небеса.

Ще одна памятка архітектури - Базиліка Санта-Марія- Маджоре. Можливо, базиліку побудували в честь відданості прихожан після припинення поширення чуми. Її будівництво велося з 1137 року по ескізах майстра Фредо. Церква немає фасаду, але збереглись апсиди з колонами і широкими вікнами. Північний вхід і протір -дворик піддашшя  роботи Джованні да Кампаньоне, створений в 1351 році з мармору особливих кольорів та їх ччередуванні: червоного, білого та чорного.  Над аркою - входом, лоджія,яка розділена на три частини:в середній - статуя святого Олександра на коні, по боках - святі Барнаба і Вінченцо. Ще вища лоджія - пізніша добудова 1396 року з статуєю мадонни і святих.

В середині церкви були знайдені красиві фрески 14 століття. кМожна також побачити Благовіщення- перший з девяти тосканських гобеленів, виконаних у 1580-86 роках. Також в середині знаходиться два памятники, присвячені найвідомішим музикантам Бергамо: Доніцетті і Майру. Щ одним цікавим експонатом є гобелен - фламандський. який відрізняється від інших манерою виконання, на якому зображено Розпятття - робота Луи Ван Скоора (1666-1726рр), витканий Й.Регельбрюггге. також піднявши голову, можна побачити купол з ліпниною, який переходить у фреску Джован Пауло Каваньи - Коронація Діви Марії - 1615 рік.

Південні ворота-1360 рік, протір роботи да Кампйоне.

Дальше наша дорога вела уже в сторону залізничного вокзалу, і ми, як заядлі туристи гурмани вирішили попробувати десертик -  поленту . Його там усюди на вітринах порозставлено - для спокуси ! Скажу так: якщо ви обожнюєте дуже дуже дуже солодке, то воно вам сподобається.

Шкодую, що замість дисерту не спробувала їхню піццу, у них тісто зовсім інше: більш товсте. От заради чого ще мушу поїхати в це містечко !

Випадково, оббігавши півміста, ми, уже йдучи  до площі Меркато –делле – Скарпе, звідки відправляється  фунікулер,нарешті  натрапили на те, що шукали – вуличку  віа Рокка. Вузенька та стрімка,  вона  веде до фортеці Рокка (rocca – «скеля»). Твердиня існувала ще з Римських часів. Круглу вежу побудували  в сер. 15 ст., і розмістили в ній пушки, а пізніше тут був склад з порохом, казарми, і як завжди, в’язниця. Поруч з фортецею знаходиться Меморіальний парк та частина історичного музею.

Ось так виглядає Верхнє Бергамо з вулиці Рокка:                                 
Після спуску фунікулером у Нижнє містечко, ми ще пройшлись цією частиною, руханючись в сторону вокзалу і натрапили на вежу Торре -діе- Кадуті на площі Венето, висотою 45 метрів, яка була збудована в 1924 році.

Ми рухались до залізниці так, як рухались з 1837 року люди, завдяки "Фердинандовій дорозі",яка об'єнала Верхнє Бергамо з тодішнею Ярмаркою, адже у 1857 року в кінці продовження цієї дороги був збудований залізничний двірець, куди з Мілану вперше в Нижнє Бергамо прибув потяг. Ось так ми прощались з цим містечком, а так хотілось залишитись !!! Та де, попереду стільки цікавенького! МІЛАН !

 Квитки ми купили напер через  - http://www.trenitalia.com/ . По перше, зручно, не тратиш кучу часу, зразу прямуєш до вагончика, вони поділяються на класи - так як їхати не довго, брали дешеві квиточки в загальних вагонах, і чекали чогось на зразок наших електричок , але як було комфортно і  чисто  у цих вагонах !!!

Мілан... зустрів нас сонцем і цікавим вокзалом. Ми пішки попрямували до готелю і милувались містом.
 Головне місто Ломбардії  було в середині 12 століття розграбоване і знищене імператором Фрідріхом Барбароссом і на честь повної загибелі містечка  наказав  проорати борозну на центральному майдані. Серед туристів мілан- місто моди, неймовірно красивого  Собору та  фрески "Тайна вечеря" да Вінчі, а також театр "Ла Скала", в якому знаходиться погруддя нашої землячки Соломії Крушельницької, яка покорила  оперну сцену своїм неймоврним сопрано.
  Вечір в Мілані ми присвятили мандрівці до церкви Санта-Марія делле Граціє, адже саме тут знаходиться в трапезній церкви  шедевр Леонардо да Вінчі.
 Я не могла повірити, що нам пощастить і буде такий сюрприз з неба: ми змогли побачити цю фреску. Хоча пробували купити квитки наперед, але на жаль не було їх у продажі, і о диво! - в касі сказали що є білетики, і ми їх купили, правда слухали екскурсію на італійській мові, але скільки вражень, які досі не втратили фарб.
Ось мій квиточок- доречі, кожному дають частинку фрески "Тайної вечері"- я зберегла свій "кусочок" на память.

Це було неймовірне споглядання ! 

Взагалі я дуже захоплююся постаттю Леонардо да Вінчі.  Фреску фотографувати заборонено, тай навіть ввійти у зал трапезної не так то просто- обмежена кількість відвідувачів. У мене таке враження, що заходили в цінне сховище- сейф )) Але перші 5  хвилин ти просто "в культурному шоці" він цієї краси !  Фреска не одна в пиміщенні: на протилежній стіні знаходиться фреска "Розпяття" роботи художника Джованні Донато да Монторфано. Так можна побачити початок трагедії і його кінець... 

Фреску Леонардо пачав малювати в 1490 році.  У той час Іуду зображали або сидячим, щоб виділити його, як зрадника, або взагалі спиною до глядача. Чим цікава фреска : митець відступив від канонів і зобразив момент, коли Ісус промовляє фразу "Один із вас зрадить мене..." , тобто митець обєднав усіх апостолів в одну групу і зобразив лице кожного... І ось саме стан  кожного з апостолів і передає Леонардо у  жестах, міміці... Таке відчуття, що все відбувається при тобі, тобто фреска як 3-d окутує глядача. Також митець поексперементував: відійшов від традицій, і створив фреску не на "сирому", а на сухому полотні наносвши живопис. Але хоч ця техніка мала велику кількість плюсів у зображенні тіні- світла, але на жаль , вона таки мала великий мінус- уже через кілька років фреска почала  руйнуватись... Тому зараз докладають максимальних зусиль, щоб її зберегти, адже остання реставрація тривала 20 років і закінчилась у 1999році.

На память, я купила ось таку откриточку з зображенням шедевру :

  Також час нас обмежив, і ми не встигли оглянути  замок Сфорца, де теж є ще одна фреска цього талановитого митця. Тому, наступного разу я обовязково ще побуваю там. До речі Леонардо довго працював в Мілані при дворі Сфорца. 

Якщо ще говорити про особу Леонардо да Вінчі, то в кінці життя він став вегетаріанцем.Леонардо- бстард. але так як його батько одружившись, так і не набув дітей, то його всиновив.  Першою відомою роботою, про яку всі розповідають: щит, на якому  Леонардо зобразив страх: чудовисько, змалювавши його з ящірок,змій, і мишей. Всі знають, що митець любив робити пдписи дзеркально,справа наліво. А ще був лівшею. При заколоті на родину Медічі, який провалився, за флорентійською традицією, звинувачених вішали, але їх мали для повчання іншим, зображати на стінах будинків, де засідав уряд міста,тому одне з таких хображень зробив саме да Вінчі. Митець один з перших сміло перейшов з темпори на масляні фарби. 

Вражень було дуже багато, особливо емоційних після огляду... Тому вечір ми провели, попрямувавши до Міланського собору, і також куштували італійську пасту ))) як без неї )))

   Пригадати під час подорожі всі оказії важко: вони кумедні та світлі. Тому описувати подорож так важко, та й описати все просто неможливо, хоч і хочеться, повірте! Та є те, що хочу лишити для себе, для нас, 4 шалених ))), щоб це були лише НАШІ спогади,  особисто нами пережиті.

Флеш- подорож : як усе починалося ! день 1: Львів - Бергамо

                                    ІТАЛІЯ :Бергамо - Мілан - Верона- Падуя-Венеція    

МИ + ранці за плечима  і + Європа!

... Як усе  починалось )))) 

    Досить дотепний спосіб створити щось навіжене. Попервах, це були просто невеликі балачки «а слабо…?», - як для такого дуже поважного товариства: 4 шалених !!!  Але потім зорі зійшлися якогось ш-а-л-е-н-о-г-о дня ...І ми почали дуже ретельно добирали маршрути мандрівки.
    Одією з найбільших інтриг роботи над подорожжю було оте шаленство «волочитися по світі».  Навіть ніхто не думав  про такий продукт як «кінцевий результат», хоч усі працівники туризму чи дотичні до цього святого діла !  Ми, звісно робили припущення, але впевнена – точного результату не передбачав  ніхто з нас. По перше,  все вражало масштабністю задумів і планів! Що ретельнішою була підготовка до подорожі,  то більш вражаючим мав бути результат.  У авторів – натхненників (а ними були ми )  були усі відтінки  позитивних емоцій і в планах-щасливе завершення запланованого! Шквал емоцій і піднесення !!!!!!
    Чомусь випала Італія: небагато переїздів, та й куча всього поруч…. А ми - "любителі цієї справи". Та й чому - Ні ? Італія - справжній дотик до мистецтва !
    І так мрія про подорож з ранцями Європою перетворилась у процес. Захопливий процес!!!! Чесно кажучи, я не очікувала такого разючого бажання втілювати мрію в життя. Ми активно працювали над нашим планом мандрівки. Гадаю, свою роль зіграв дух авантюризму і віра в те, що все можливо!!! Адже хтось уже частково там був, хтось уже брав участь в такому "заході", а для когось уся ця затія була в новинку!!! Ідея була надзвичайно проста: купити білети, забронювати готелі і насолоджуватися складеним маршрутом! Ну що поробиш, коли творчість «пре» ))) і душа ВИМАГАЄ нових вражень !
     Так нам вдалось охопити за 4 дні і 3 ночі аж 5 міст : Бергамо, Мілан, Верону, Падую та Венецію з карнавалом !Уху !  Все й одразу: і нічого не пропустити, адже  обов'язково навпроти кожного пункту в списку "Що побачити"   була галочка "must-be"".
       Хай ця мандрівка і не є притензією на подорож навколо світу (...над цим теж колись треба буде подумати )) ), але вона вийшла, повірте, доволі пізнавальною.
       Я хочу поділитися приємними враженнями від усього нашого «екскурсійного процесу» , і це, напевне, і був наш секрет успіху - у втіленні такої авантюри. Зібрались люди, доля яких нероздільно повязана з мандрами (туризмом). Тут поєдналсь досвід, знання і ерудиція.

                                                    День 1. 

                     Львів (Україна)- Бергамо (Італія) !

    Приїхали з нашого файного міста  у Львів. Той день нас порадував  затяжним дощем ... політичним піком подій в нашій державі... і хвилюванням сердець: у нас такі події на Батьківщині, а ми зібрались у мандри... Можливо, якби усе не було заброньовано і оплачено, ми б так і не втілили  свої задуми.

      Бродили Львовом, купили  блакитно-жовті стрічки і прикріпили на ранці, посмакували філіжанкою кави у кавярні(не зробивши цього, покинути Львів неможливо),  і вирушили в аеропорт.

       Сідали в літак  і розуміли, що душу переповнює піднесене хвилювання усіх товаришів по щастю ))) . летіли компанією  wizzair.com, тож нічого особливого не чекали. політ як політ.

       Вечірня посадка ... Це перша мить, яка мала б виправдати усі докладені попередні зусилля.  І коли побачили з ілюмінатора  літака вогні Бергамо – ах! - стало зрозуміло, заради чого все це організовували. Звісно, заради такої  краси! Так красиво - красиво! Не знала, що красиво і неймовірно класного буде ще багато!!!!!

      Маленьке італійське мічтечко Бергамо здивувало давніми знайомствами. Земляцтва зустріли ми тут багато. Спершу зустріли отця Ігора, з яким мандрували на Святу Землю - і це лише в перші хвилини, коли вийшли з трапу ))) Потім розговорились в автобусі, питаючи дорогу до готелю, з жінкою, яка живе  у нашому рідному місті та ще й  у моєму районі!

    Багато цвіту нашого по всьму світу ! Так позитивно, ніби знаками з неба, починалась подорож ! Все обіцяло бути неймовірно казково і по домашньому!

   Коли вийшли з автобусу- квиточок купили ще в аеропорту в термінал  за 2,10 євро,-  в Нижньому Бергамо  побачили Верхній Бергамо! Тож квиточок цей на проїзд  ще нам у подальшому знадобився ) , щоб піднятися у Верхнє місто. Білетик   дійсний протягом 90 хвилин від часу першого компастування, і, дозволяє скористатись фунікулером. Доречі, фунікулер збудований у 1887 році і досі зєднує дві частини міста, проходячи  через кільце оборонних стін давнього міста. То ж ми встигли добратись вгору і  одночасно помилуватись  містом - такий собі "мініекскурс-ознайомлення".

     Почали шукали наш покій - готель B&B Entro Le Mura. Це виявилось не дуже складно - і ми нарешті доволочились ))) , бо ці італійські вулички так і манять зазирнути вглиб,  і свідомо збивають з маршруту: думаєш, я лиш зазирну і - ого!!! - цілий квартал пройшов !
     Зважаючи на ранню годину -  була лиш 8 вечора !, громада  вирішила обов'язково погуляти нічним містечком.  Хоч півгодинки!  Ми ж не приїхали, щоб  валятись в готелі ! Ноги на плечі  і - вперед! Хоча, ні, ноги на плечі - то буде на 3 день ))) в той вечір душа просто  кричала: "ХОЧУУУУУУУУУУ !", -  і це вже був великий стимул !

   Я навіть не сподівалась, та й напевне, і вся наша компанія, скільки знахідок відкриємо ми для себе у цьому маленькому, але розкішному містечку !!! Воно мене покорило ! Стільки тут усього для нас, допитливих туристів, що наша вечірня прогулянка перетворилась у мандрівку-нон-стоп !!!

 Є в цьому місті те, що очима не вловиш, просто треба відчути: якась особлива атмосфера, яка переносить тебе у минуле, далеке далеке...

 Площу Веччі  прикрашає фонтан Контаріні, який подарував місту 1780 року венеціанський мер Альвізе Контаріні.

Так виглядає Нижнє місто у вечірніх вогнях:

  Нижнє місто (citta bassa) ховає давнє серце  - Верхнє місто (citta alta) за Венеціанською оборонною стіною. Будівництво стіни почалось у 1561 році і завершилось у 1592 році,  поглинувши цілий статок з венеціанської казни, при цьому було знесено велику кількість памяток архітектури. Бергамці протестували, але стіну все ж побудували. Іронія долі: стіна жодного разу не піддавалась нападу. А потім у ній, як в обороні, уже не було потреби. Довжина стіни – 5 122 метри ! 

    Від надміру емоцій  ми просто стомились  і пішли на ночівлю у свій готельчик.

  Щодо готелю, просто вражені відкритістю господарів.Тут панує Ангел Гостинності, повірте. Плюси - до головної площі Веччіа -  максимум 5 хвилин іти. А також ще один плюс: готель - історична будівля  17 століття, відреставрована в середньовічному стилі і справляє враження маленького замку. А це додає якоїсь романтики і настрою на наступний день.  Та й не приїхали ми знімати програму "Ревізор".

     В вартість номеру входив смачнющий сніданок з пухкими (правдиво, щойно з печі) круасанами і фруктами. У нас були апартаменти на 1 поверсі з склепінчастою стелею і вязаними пледами на ліжках, це створювало атмосферу затишку, а зранку ми ще більше були вражені : з нашого номеру можна було вийти прямо у дворик - сад, щоб попити кави  і помилуватись  краєвидом:

   Ну хіба не вдалий початок нового дня? А знову мандри кличуть...