пʼятниця, 23 січня 2015 р.



 День 4 : Падуя - Венеція!


Я не намагаюся дати якусь конкретн оцінку, а тільки хочу зафіксувати час, якщо це можливо. 
Доїхали ми до Венеції потягом, знову замовивши собі квиточки через - ---  і вже дальше із залізничного вокзалу рухались до площі Сан Марко пішки. 
Перше що мене вразило- міст дельі Скальці. Не так людно як у центрі Венеції і такі красиві види. 
Дальше ми зупинились біля Скуола Гранде (Братства) Святого Роха, яка зараз стала відомою завдяки художнику Я.Тинторетто, який працював тут взамін пожиттєвої ренти.Він виконав неймовірні картини  на стелі залів Скуоли, що потребувала великого вміння на той час. Тому він почепив спершу на стелю глиняні макети, і змалював їх , щоб вивчити ефект людського тіла, на яке дивитись знизу вверх. Також ми зайшли у церкву Св.Роха.  
А дальше вирушили до Великого Каналу. Саме тут можна помилуватись звичайними житлами - палацами. Нижній поверх дому - підїзд дому (портего), що йшов від головного входу в дім - з сторони води і до додаткового входу, який виходив ззаду приміщення  на подвіря. Цей коридор був прохідним тому що служив ще й місцем відгрузки товарів, і їх зберігання.  Лівий берег каналу завжди носив роль торгового району. Саме тут можна намилуватись різними стилями архітектури, милуючись красивими будівлями 15 століття.
Тепер тут банки, суди,готелі (напевне усі бачили фільм "Турист" ))), університети, муніципалітет...Життя іде своїм ходом. Доречі, на каналі знаходиться палаццо Контаріні -Фазан, який ще називають "Будинок Дездемони", бо саме в ньому проходило вбивство жінки, історія про яке і надихнула Шекспіра на трагічну пєсу. 
Гранд Канал розділяє Венецію і по сьогодні розділяє Венецію і створює романтичну атмосферу міста. Жоден турист не пройде по мосту Ріалто, щоб не зробити собі знимку, а ще краще на гондолі проплити під мостом і зробити панорамні фото , хоча спогади і так з тобою на все життя. Камяним цей міст збудований у 15-1591 роках, ак колись був деревяним. часто горів, і його центральна частина була рухомою. На лівому березі  в цьому району знаходиться   будинок , де жив і помер композитор Вагнер.

Стоячи на мості делла Палья  можна побачити один з найпопулярніших мостів - міст Зітхань. Цей мостик зєднував палац Дожів з тюрмою, який побудували за велінням дожа Марино Гримано , у роки його правління - 1595-1605р. На мості й досі можна побачити родинний герб цього дожа.

  Гондола - просто шедевр ,яка поднує морську практичність з естетикою. Ідеальна довжина -11 метрів. Сьогодні лише три скуеро- майстерні де виготовляють і паралельно ремонтують ці відомі лодки Венеції. Саме майстри придумали таку легку в керуванні  лотку, для  гондольєр, а секрет - в тому, що ліва частина гондоли ширше правої на 24 см. при загальній ширині лодки -1,40 см. Вишукані гондоли покриті чорним лаком - який колись вважався кольором елегантності, а не кольором смутку, яким вважався чрвоний.

Десертом для нас був карнавал у Венеції. Саме цим містом завершували нашу подорож. Доїхали до Венеції потягом – електричкою і за час мандрівки помилувались краєвидами, а також я ніколи не добиралась таким видом транспорту – завжди на водному таксі – катері. А тут поїздом по воді – така краса ! Ця дорога мене покорила. Гарно.
Карнавал - це розвага серед плину буденності. Багатство костюмів привертає увагу усіх, хто так як і ми, приїхали на карнавал. Одні приїжджають щоб себе показати у красивих костюмах, а інші, для того, щоб зробити побільше красивих, вражаючих фото. Але я розумію, що це шоу не моєї мрії.
«Show must go on !»- але так якось повільно, вальяжно! Але приїхали, тому погуляли досхочу, подивились вистави «акторів», і кілька фото теж зробили для історії )))) Від цього дійства я чекала трохи більше, та й якесь, як на мене, воно «роздуте». Єдине, що мене дивує, це вміння на хвилини «завмирати» в певній позі карнавальників у пишних, а інколи, важезних костюмах. Усі ж вимагають видовищ і за красиву позу для фото осипають їх аплодисментами! Публіка не відпускає… фото…фото … Одним словом,заради знимки не варто сюди пертися, нудно. А от побродити Венецією треба обов’язково! От де краса і «ахи» і «вздохи».
І тут я попробувала нарешті пасту Нері (чорне спагетті). Така своєрідна екзотика. Я скажу так : макарони як макарони, лиш трішки відчувається запах морепродуктів (це через те, що незвичний колір – результат додавання... чорнила кальмара). В Італії ці ласощі дуже поширені, і зовсім не викликають страху у тамтешніх гурманів. Всім відомо, що італійці люблять макарони і їх там сила силенна видів, і кольорів . Ми навіть потрапли в магазинчик, де були цікавої форми макаронники, так продовець на прохання купити, ввічливо відповів, що вони створені для діток, які приходять до його крамнички ! Ось така безмежна любов італійців до цього продукту ))) Вразили мене ці домашні крамнички, які передають запах і смак країни, милують око ряди смаколиків. Ці походи, як міні-екскурсія в світ кулінарії. Своєрідна презентація, частинку якої можна забрати собі у кошик. От зовсім інші відчуття, ніж коли ти в супермаркеті.

Неприємна мить: північ і ми без даху над головою! А в Італії спати лягають певно з заходом сонця, бо коли ми ішли місто, воно наче вимерло: тихо, спокійно і сонно. І хочеться думати, що це не насправді, але серед ночі почали шукати заміну - хоч якийсь готельчик, як виявилось – це була дрібниця, ми ще тоді не знали, що нас буде чекати ще одне випробування:його знайти ! Бродили, блукали і нарешті !!! вся історія закінчилась глибоко опівночі знайомством з корейцем - адміністратором. І міцним сном! Так я «вбито» не спала давно ! Навіть думка про пережите, підриває впевненість і розхитує мою довіру у порядність людей. Надіюсь, це просто один випадок із мільярду, і він, як страшний сон, більше ніколи не повториться ні з нами, ні будь з ким, хто подорожує по світу. Так хотілося, як краще… усе продумали: і нічліг,і розташування готельчика і наступний екскурсійний день, склали план по Падуї… а вийшло… ну, самі здогадуєтесь… Рано встали, виснажені, невиспані, без настрою, ще й готельчик в іншому кінці міста, а у нас ще екскурсія по місту, музей, потяг у Венецію, і ...карнавал, і … переїзд в аеропорт і … політ до Львова, та ще й потім додому потягом... Тобто після одної безсонної ночі, попереду нам світила ще одна ніченька безсонна…
… Ранок тільки починався, а сил уже бракувало. Ми ледве зібрали докупки розбите тіло, таки встали. О горе, ранець, який мав не більше 5 кг, став як 30-ти кілограмовий чемодан. Таке враження, що там одні валуни. І його ще треба носити півтора доби!!! Волосся ставало від цієї думки дибки.
Але, ми не здалися, хоч тіло було втомлене від фізичного виснаження, а душа - від попередніх кількаденних вражень. Але не хотілось, щоб прикрість з нічлігом зводилась нанівець.
Як шалені, ми побігли у музей, взяли квитки на відвідування, «полетіли» (майже у прамому значенні цього слова) у центр міста, поглянути на найкрасивішу площу і приклонитись перед


найвідомішим святим Італії - Антонієм Падуанським, мощі якого знаходяться у головній святині міста –
Там ми «перепочили» , стоячи у храмі в глибокій молитві, і роззявивши рот від краси навколо, і… знову вперед бігом. Не повірите, навіть не встигли заглянути на вітрини з сувенірами, тому магнітика так з Падуї я не привезла(і дякувати за це треба, і так скоро двері в холодильнику від їх ваги відваляться)!
Екскурсія по Падуї була просто неймовірна! У мене за стільки років такої ще не було. Описую як це відбувалось в реальності: зі швидкістю антилопи ноги мчаться вперед;  голова, повернута на 180 градусів, мельком, «на ходу» ловить хоч малюсіньким поглядом велич архітектури усіх попередніх віків; і до всього того, язик десь вдогонку оцінює ці всі пам’ятки давнини. Між усім цим пролітає думка: 
«хоч би встигнути в музей, там запізнюватись не можна, бо уже тоді не зможемо потрапити всередину», - і поруч лунають захекані голоси моїх супутників, які в такий самий «спосіб», як і я, пізнають екскурсійні об’єкти Падуї.  
Звичний ритм життя зламався, і навіть сьогодні, згадуючи події тієї доби, вважаю, що ми - молодці, що зуміли все ж таки якось повернутися до запланованого розкладу- маршруту, хоч і трішки з ущербом для свого списку "побачене". Все таки ми не відмовились від попередніх планів.
Дякувати швидкості ніг, ми влетіли у музей, роздивились сувеніри, купили путівник по Падуї, тому що  очі від швидкості не встигли передати розумові хоч якісь  тонкі контури будинків, щоб потім відтворити усю красу у спогадах ... Заспокоїли себе фразою : "спогади тендітніші, ніж павутинка, і все забувається !". І аж тоді пішли в екскурсійний зал на свою годину. І чого так було шалено квапитись ?! 

Але не було б щастя, якби нещастя не допомогло. Ми побачили те, чого не планували. Виявляється, купивши один квиток, отримуєш право відвідати й інші три музеї безкоштовно. Спершу ми планували лиш 1 музей, але то було до вчорашньої ночі – міняємо плани на ходу! І творимо новий маршрут. Вуаля, у списку з’являються ще два об’єкти: напевне всі зголосились через втому і через ранці, які стали такі важезні…ох… Але, які музеї ми для себе відкрили, які скарби побачили, ви навіть не уявляєте. Я не нумізмат, але це рай для таких поціновувачів-колекціонерів! Хоч і прості смертні теж мають чим помилуватись :

Немає коментарів:

Дописати коментар