Люблю я дух авантюри! Тоді відбувається перелив і перетворення уяви в реальність.
Мені здавалось, що я нарешті більш - менш "опанувала теорію" подорожей і доросла до того, що зробила висновок: перестала менше їздити "груповухою", маю на увазі з десятком людей, у кожного з яких своє бачення "як має пройти його подорож", і свій "шлях до кінцевого результату." Напевне, судячи з усього, просто розвиваєтся перспектива свого бачення. Якось склались останні тижні зовсім "безживними" для польоту душі, і вирішила згадати про давні мандри.
Одна з них - Люблін. У цій подорожі багато пошуку і відваги. Творила цю подорож не я, але мені було страшенно ціково, що ж буде далі.
Їхати рейсовим автобусом зі Львова через кордон - це була моя перша спроба! Завжди їхала автобусом екскурсійним, або машиною, а тут так незвично для мене почалась подорож: описувати усі цікавинки не буду- це ж бо велика таємниця, від якої очі в мене ще після кордону були в режимі здивування )))
Якщо ви дивились фільми "Шопен: бажання любові" Єжи Антчака або нашумілий "Вогнем і мечем" Єжи Гофмана, "Каміння на валу" Роберта Глінського то - ці фільми створені в Любліні. І ви вже "мандрували" цими вуличками через екран телевізора.
Мандрівку по Любліні ми розпочали із замку. Люблін, як і Рим, стоїть на 7 пагорбах. Замок височить на одному з них.Він дуже гарно зберігся, і сьогодні в ньому - музей. Люблінський Замок збудовано у неоготичному стилі (1828 р.) на руїнах королівської резиденції. До 1954 року його використовували як в`язницю.У замку є ну дуже цікавий, я б сказала, містичний, експонат - стіл із випаленим на ньому відбитком Чортової лапи.
Ось я читаю дегенду, про відбиток лапи нечистого.
Переказ
про диявольський суд є одним із найвідоміших епізодів історії Люблінського
судочинства і найпопулярніша легенда. У 1637 році точався процес убогої
вдови з багатієм. Суддя, який займався цією справою,несправедливо засудив
вдову, винісши рішення на користь магната. На це скривджена жінка
вигукнула: " Якби мене чорти судили, а не люди, то вирок був би
справедливішим."
Кажуть вночі до зали суду увійшли невідомі чоловіки в мантіях і наказали
розпочати засідання щодо справи вдови. Один з них виступив захисником
скривдженої жінки. Потім писар прочитав вирок невідомих суддів на користь вдови
і вжахнувся. Голова диявольського суду, на згадку про свою появу,
поклав на стіл руку і випалив на поверхні її слід.
У той час як диявол виніс рішення, Христос на розп'яття в залі
суду повернув голову до стіни. Йому було нестерпно бачити, що диявол
справедливіше судить, ніж люди .... Распятье з Коронної трибуналу також існує
до цих пір - в одній з каплиць головного собору Любліна. Хрест з розпяттям
Трибунальський розташований в кафедральному соборі, в каплиці Святого
Станіслава Костки, нагадуючи вірним про давнє чудо в залі Трибунальського
суду.
Також в замку можна оглянути експозицію живопису і побачити знамениту картину Яна Матейка «Люблінська унія». Фото взяла з інтернету:
У замку є каплиця Святої Трійці, де можна побачити унікальний скарб - російсько - візантійські фрески початку 15 століття. Дата початку розписів 1407-1418 рр. Ці розписи внесені в список Європейської культурної спадщини, а журнал «National Geographic» заніс їх до списку 7 чудес Польщі
А поруч з каплицею - вежа, на яку ми піднялись і оглянули Люблін з висоти пташиного польоту :
А ще я люблю в кожному місті їсти морозиво - ну я просто обожнюю морозиво - і тут теж не пропустила можливості, та ще й морозива, яке виготовляється одним з найдавніших в Любліні: знаменита цукерня «Семадені» якій понад 160 років . Простояли чергу!,- і таки купили цю смакоту :
Саме в цьому замку в 1386 році Владислав Ягайло був проголошений королем Польщі, а в 1569 році проходив сейм про створення Речі Посполитої.
Домініканська Базиліка Святого Станіслава належить до найцінніших пам`яток сакральної архітектури у Польщі. Захоплює купол каплиці Тишкевичів, на якому намальована фреска Останній Суд. Оздобою барокового Кафедрального Собору є монументальна фреска Юзефа Маєра (1757 р.),знаменита картина "Пожежа у місті Любліні в 1719 році" а також один з найвищих у Польщі вівтарів, вирізьблений з чорної ліванської груші.
Іхали ми, як виявилось не просто погуляти, а також потрапили на фестиваль! Це для мене було приємним плюсом. Потрапили ми на штуки мистецькі - карнавал фокусників, який відбувається у центрі Старого міста. Так цікаво спостерігати, як ходять по канатах над тобою канатоходи, а навколо : жонглери, клоуни, міми і акробати...Ото дійсно неповторна атмосфера! Незабутні враження нам були гарантовані. Доречі цей фестиваль отримав багато нагород.
Увечері був цікавий концерт під відкритим небом і дуже незвичний паб байкерів...
Зранку коли вирушили у Старе місто, на головній площі відбувався вуличний ринок "антикваріату", а фестиваль тривав...
Ввійшли у місто через Краківські ворота:
І знову легенда...
Кажуть в вежі витає дух пана Лютовського... Колись він проживав на верхньому поверсі вежі і любив заглядати у чарчину... А потім бив жінку з дочку. Одного разу ті схоівались у сусідів від агресії пяного. І господареві попався під руку механізм годинника, що спричинило бій курантів і сполохав все місто через безпідставну тривогу. Дружина вибачилась за витівку свого чоловіка, але механізм уже був пошкоджений. Від того часу в народі пішла мова «Всі годинники періодично можуть брехати. Але люблінський годинник найголовніший з брехунів.» ... І що цікаво: уже стільки намагались відремонтувати цей дзигарок, але намарно....
Дуже цікавою є площа По Фаже. Колись тут був костел св.Михайла. А нині тут - реконструкція фудаменту чи правильно сказати консервація залишків будівлі, а також макет самого костьолу. Дуже мені сподобалась ця площа- така колоритна !
Як виявилось про цю площу теж є легенда.
Кажуть, на місто в 1282 році напали ятвягі. В той час правив Польщею король Яшек Чорний, який з військом поспішив на допомогу захопленому місту, але не встиг... Прийшов уже на згарище... Не знав, як діяти: іти в погоню і визволяти полоненних, чи вертати назад в Краків. Зупинку на перепочинок зробили під дубом, і в роздумах над питанням, що робити далі, заснув.
І приснився йому Архангел Михаїл. Він вручив йому меч і наказа іти в погоню і вказав місце, де найлегше буде розбити ворога, який по чисельності війська був набагато більшим, ніж військо короля польського. Король прислухався до віщого сна, і таки визволив полоненних і отримав перемогу. В честь цієї події, король наказав на місці віщого сну збудувати церкву. Але, з часом, церква зазнала пожеж, і була уже дуже старою. Тому жителі вирішили розібрати будівлю.
Але пізніше на цій місцині провели розкопки, які завершились у 2002 році. І жителі вирішили залишити мури давньої церкви. В память про церкву поклали ось такий макет, який можна оглянути :
Погода була неймовірна і нам місто подарувало ось таку веселку:
Як завжди, фото на пам'ять з люком )) (це вже ТРАДИЦІЯ !) :
До речі, це герб Любліна, на якому
зображений гордий козел, що збирається на виноградний кущ. Ось навіть памятник козлу:
А чи знаєте Ви звідки походить такий цікавий герб Любліна?
Ось маленька легенда. А було це так ... Одного разу городяни вирішили, що місто досить добре розвинене і може отримати міські права. Для цього відправили делегацію до короля аж у Краків. Було потрачено багато грошей, щоб таки дочекатись зустрічі з королем, а ще більше потратили зусиль, щоб його переконати. І розповіли йому історію, як після нападу татар, в місті залишилася в живих тільки група дітей, що сховалися в рівчаку і їх вигодувала коза і тепер їх нащадки живуть у Люблені. Королю сподобалися історії і він задовольнив прохання делегації. Залишалося тільки вибрати герб міста. І за порадою короля, на ньому мала бути зображена коза і виноградник, як символ багатства міста. Але, щоб найняти хорошого живописця грошей не було, тому замовили у простого маляра. Розгорнули свиток із зображенням символа міста уже в дорозі на Люблін і просто були здивовані: на малюнку був зображений старий патлатий козел, що поїдає виноградний кущ. Але до Кракова вертатись уже було пізно... Правда, зараз висунуто припущення, що козел замість кози був зображений художником не як плід п'яної уяви, а повністю відповідно до завдання, яке було написано латиною. А «capra» в перекладі з латині означає «козел», просто делегати певно так спішили додому з радісною звісткою, що деталі майстру не уточнили.
Але час і митці трішки підправили дану халепу, і на даний момент на гербі гордий молодий козел.
Вечір другого дня ми завершили дуже смачно! От по правду, вечеря - чудова нагода покуштувати страви місцевої кухні. Ох,наїлись "від пуза" на центральній вуличці в ресторації з цікавим етнічним інтер'єром, цікавою подачею страв і дуже, ні , дуже - дуже смачнющим пивом власного виробництва.По секрету, я навіть купила кілька пляшечок додому. На етикетці пляшки - адреса закладу. Прощання з містом пройшло на славу !
Є щось в цього міста просте і динамічне. Я думаю. я у нього ще неодмінно повернусь!
