вівторок, 22 березня 2016 р.

Мій вихідний ! подорож вздовж річки Збруч

Вітаю !

   Інколи я просто їду кудись, особливо туди де ще не була, для свого росту, щоб отримати можливість більше знати по своїй роботі. Так, як вважаю, що хоч сто раз почути не завадить, але один раз побачити на власні очі краще. Тому багато мандрую. 
Цієї неділі випав маршрут до берегів Збруча. 

  Перша наша зупинка -  заповідник "Медобори", де розроблено три екологічних стежки, щоб можна було ознайомитись з флорою і фауною Подільсььких Товтр.  На екологічну стежку до "Пущі відлюдника" часто ходила з дітками, а цього разу вирушили невеличкою групкою на стежку "Гора Бохіт". Гора Бохіт - 414 м.н.р.м. Протяжність маршруту  трішки більше 6 км.
   Саме на цій горі, за даними науковців, стояла відома статуя ідола Святовида, яка пізніше через місце знахідки отримала назву - Збруцький ідол.
  Цього разу ми опинились у казці "12 місяців": на дворі холодно, трішки зранку приморошувало сніжком, а дорогою до гори, в підніжжі цвіли підсніжник звичайний, проліска, печіночниця, радували око пупянки анемон, і трошки више піднявшись до середини гори нас зустрів знайомий запах ведмежої цибульки, відомої в народі, черемші. Вона уже мала досить прорізані молоді листочки, і натякала: весні- бути!

    Також ми при підході до капища, роздивились цікаве скупчення каменів -своєрідні ворота  дольмени, які складені з трьох величезних менгірів.  Як стверджують дослідники, ці "ворота" мають різну енегретику. 
    Ми піднялися аж на територію святилища, вільний доступ до якої колись мали лише волхви.  Капище знаходилось на найвищій точці гори Бохіт, і в його центральній частині на підвишші   стояв  Збруцький Святовид. 
    Як видно, навіть і по сьогодні. навколо центральної частини капища симетрично розташовані шість/вісім жертовних ям, між ними вела  доріжка до статуї. В ці заглибини волхви приносили пожертви: хліб, тварин, а інколи і людей, про що свідчать археологічні дослідження  1980-х років.



   Оригінал Збруцького ідола знаходиться в Польщі, в Краківському археологічному музеї, у нас в місті є копія в краєзнавчому музеї, а також є деревяна копія на подвір'ї  адміністративного будинку заповідника "Медобори". Знайдена статуя у 1848 році в літку, коли була велика спека, і річка Збруч зміліла. Знайдена статуя поблизу гори Соколиха, поруч з селом Личківці. Річка Збруч тгоді була кордоном між двома імперіями, і австро-угорські прикордонники помітили капелюх, який стирчав з води, а коли спробували витягти.ю виявилось, що це камяна статуя. Витягували волами. Припускають науковці, що ідола бережно сховали волхви, рятуючи від Батиєвої навали, тому що на ньому якихось вандальських знаків наруги не знайдено і його знайшли завдяки тому що стояв у Збручі вертикально. Висота статуї 2,57 метри з чотирма сторонами. Чотириликий Святовид стояв на горі до 13 ст., і досить добре на ньому збереглись маллюнки, про значення яких і досі сперечаються дослідники-науковці. Виготовлений з вапняку і був пофарбований червоною фарбою. Скульптура є найвизначнішою памяткою культури давніх словян.


Манить ця гора екстрасенсів до себе. Усе покрито таємницею...

   Мандрівка тривала. Ми вирушили до села Личківці. Зупинилися біля колишнього палацу, з елементами готики та барокко. Колись тут діяла лікарня, а зараз палац купив  один з мешканців села і за словами мешканців, планує там розташувати готель. Поки вразила лише велика брама і високий мурований паркан під 2 метри! За яким ледь помічаєш красу будівлі! Радує те, що черепиця залишалась та сама, і вона таки тримає "фасон" романтичності !

  


    Село радує ще й забутим і потонувшим в історії напівзруйнованим костелом Непорочного Зачаття Діви Марії, 1706 року. Цікавими є портал і фронтон костелу з зображеннями  традиційних латинських монограм та давнього словянського символу - сонця- рипіди, яке мало відганяти злих духів від будівлі. 


  А  дальше знову дорога... і колишній велет - Сидорівський замок! Як же давно я хотіла побачити цю архітектурну принаду Тернопільщини!
  Перше ми побачили давній костел Пресвятої Діви Марії, закінчений в  1741 році на кошти Марцина Калиновського. Кажуть, архітектор костелу - Ян де Вітт. Це споруда для "гонору", тому і така оригінальна! В основі плану споруди - обриси родового герба фундатора "калинова": вівтарна частина загострена  на взірець наконечника стріли, а роздвоєний хвіст оформлено у вигляді двох восьмипроменевих зірок, які становлять перший ярус веж, Під костелом крипта для родини Калиновських. Костел в пустці стоїть, але тут збереглись рештки органу, і вівтарів.

    Цікавою є дорога, яка веде до замку, веде так, щоб мандрівник-гість мусив пройти повз муриів і бути відкритим для огляду захистників замку. Замок побудований теж Марцином Калиновським, десь у 1640 році. Розміри вражають: 178 на 30 метрів. План побудови  нагадує корабель, завдяки виступу - вежі і півкруглим бастеям, для ведення флангового обстрілу. На жаль, час бере своє... І тепер лиш з краю села, на виїзді можна помилуватись таки ракурсом замку, який має полотини і дивувати, а також заманювати нових туристів, які сюди майже не приїжджають через "якісну" дорогу.


    Усе як на долоні, а також болота з трьох сторін і великий рів з четвертої сторони додавали до оборони великий плюс. Та все ж замок було зруйновано.

    Лише на початку 18 столітття замок відновили нові власники, і в честь цього вмурували над брамою меморіальну дошку, яка розповідає латиною про історію замку та його реставрацію, і з гербами "калинова" та "роля".


Ось так закінчився ще один вихідний недаремно ! Мандруйте ! 

Немає коментарів:

Дописати коментар