"Вы таки в Одессе !"

        Влітку не так часто  вдається вириватись з робочого ритму – «вистрибувати» - і на кілька годин поринати в трохи інший ритм течії дня. Але все таки нам вдалось відщепити бірку  «трудоголізму»  і поринути в один день вільного плину! А,  хай усе складається само !...Насолоджуватись простотою і не ловити моменти, а просто розуміти : «зараз»  і «було» - не треба змішувати, переплітати… Інколи, такі намагання стають згубними. Потім усе і так перейде емоціями, і залишиться в архіві пам’яті. От і все.

 Сьогодні я забрела в спогади і згадала про цю мандрівку в один день – про поїздку в Одесу  на ЧИ за  один день !

 Ми, маючи можливість, яку мали кілька років поспіль, нарешті !!!, таки використали її, і - вирушили в Одесу.
    Коли беру путівник, то завжди будую хоч якийсь скелет маршруту (навіть якщо потім частина його випадає) для того, щоб якось впхнути в один день порядок і певний ритм, який паралельно сам по собі потім уже перетворюється у смачний десерт з пригодами,  і такими маленькими теплими історіями, які починаються з магічного фрази :«а пам’ятаєш…» . Тоді ти місто «забираєш» з собою з усіма його географічними відкриттями і їдеш  додому, збагачений враженнями.

У цьому місті ти себе таки відчуваєш «нетутешнім».  І всі навколо теж – нетутешні.
А ще вирішила, що для Одеси треба брати велосипед, щоб таки оглянути ці  незвичні дворики. Десь в них заблудився час… Це якось зближує з містом, і водночас дивує . Є такий вислів «читати очима», оце треба робити в Одесі.

  З Деребасівської ми заглянули в пасаж, який збудований у 1899 році  на замовлення купця М.Менделевича.  Вхід в пасаж прикрашають античні фігури : Аполон та дівчина оголена- символ достатку, а над ними - ангел з факелом, та левова паща,як символ захисту будівлі. 

В середині приміщення будівля теж полонить зір - велика кількість скульптур Меркурія та Фортуни.

  Хоча ми теж, як і сотні туристів пройшли основними екскурсійними об’єктами по стандартній програмі (і тут я не малюю смайлика, який підпирає долонею підборіддя з нудьги). Погуляли Міським Садом, який заснували брати де Рібаси. 
    Найпопулярніше :
- найулюбленіший памятник "12-й стілець" з цікавими фразами із знаменитої повісті"Дванадцять стільців". І це не єдиний памятник - у мене в місті теж є такий стілець, і теж, 12 -й! 

"Є місто, яке я бачу уві сні" - слова з пісні Леоніда Утьосова про своє рідне місто.

І Дерево любові - на стовбурі якого на 65 мовах світу написано слово "любов"

   

Думаю, це місто буде цікаве кожному, адже у нього стільки різнобарвних «кожному своє» !Просто треба шукати СВОЇх вражень і емоцій.

     А ще, оглянули на театр - один з найстраріших оперних в Україні. На жаль, стара споруда за проектом французького архітектора де Томоном прожила недовго 1810 -1873 р. Через  пожежу, відбудували у 1887 році новий театр за проектом віденських майстрів - Ф.Фельнера і Г.Гельмена, які побудували еатри в Відні, Бдапешті... Саме з зображеням цієї споруди я купила магнітик! - до моєї колекції.

    Хіба я могла не зробити знимку на Потьомкінських сходах - це ж "класика жанру" ) 192 сходинки! Почали будувати гігантські сходиза проектом архітектора Ф.Боффо у 1837 році та закінчили в 1841!

    У цьому  місті я нарешті спробувала тістечко макарони – і більш ніде воно не було таким смачнючим! І взагалі, їжа в Одесі якась особливо апетитна була у день нашої мандрівки. Можливо, це оте солодкувато виніжене  сонцем  морське повітря?!  Хоча морозивом я так і не поласувала, зате були кальмари і риба.

        Натрапили на вуличну виставку, якщо не помиляюсь, словацього художника. Так мені сподобались ці мистецькі замальовки :

        А ще я побачила дельфінів в дельфінарії "Немо", і ми таки забігли на пляж Ланжерон – погрітись під одеським сонечком))) Містом можна милуватися без втоми.
       От за такі моменти і починаєш «зі смаком» любити життя в поєднанні   зі звичайними приземленими, навіть банальними, але своїми бажаннями. 

   Ціную міста, які викликають у мене ностальжі.  Значить таке місто володіє магією «повернення». 

  Наступного разу хочу завітати у це місто знову в дельфінарій, прогулятись по "Парку скульптур", заглянути в Арабський культурний центр  в Одесі і завітати на Привіз до тьоті Соні! А ще я не побувала на Тещиному мості і не загадала, за традицією, заповітне бажання! Ох, край непочатої роботи!

Я розумію , що Південна Пальміра  не обов’язково має сподобатись, але байдужою не залишить! Це точно!