вівторок, 19 січня 2016 р.

триколірна фіалка Іван-і -Марія (Анютины глазки) авторська схема Аліси Окнеас


   Вітаю !
   Поки вирішила написати пост про вишивку, трішки прочитала легенд про фіалку. Моя бабуся  ці квіти  називає Іван-і-Марія.На одному сайті (/http://www.kosivart.com/index.cfm/fuseaction/legends.viola-tricolor/)  знайшла ту, що відповідає моєму краю:
   ...Шумить зеленокоса нива. І в тому тихому шепоті, коли добре прислухатися, можна почути розмову двох закоханих. Та кажуть, що мову ту може зрозуміти лише той, хто носить у своєму серці жар кохання. Цвітуть посеред густих пшениць біло-жовто-сині квіточки, перешіптуються з колоссям налитим і ніби розповідають людям ось цю давню легенду про велике кохання. 
   У підгірському селі жили в сусідстві леґінь Іван та дівчина Марія. Змалку дружили вони, в дитячих забавах минали, мов хмари легенькі пливли над горами, безжурні їхні літа. І незчулися обоє, як стали дорослими.
     Глянув Іван на Марічку одного погожого травневого дня, і відчув, що серце його виповнилося солодким передчуттям щастя. Те ж саме відчула й Марічка. Бачили те й батьки закоханих молодих і раділи, милуючись ставним, як олень, легінем і красною, мов ружа, дівчиною. 
Та прочув про те велике кохання злий чарівник, який убарложився в глибокій печері на Чорногорі. І задумав той злий дух викрасти Марічку. 
     Того вечора, коли село гуляло на весіллі Йвана та Марічки, налетів чорний вихор, зірвав покрівлю з хати, І зникла в тому вихорі Марічка. Зникла, як і не було її! 
  Убитий горем Іван кинувся шукати свою кохану. Довго йшов він зворами, видираючись на найвищі скелі, спускаючись у глибокі печери, все гукав-кликав свою кохану Марічку. 
   Якогось дня дійшов леґінь до тієї печери, в якій жив злий чарівник. Голосом, сповненим туги і пристрасті, Іван гукнув: 
— Марічко! Де ти, Марічко? Це я, твій Іванко, прийшов, щоб тебе визволити з неволі і відвести до рідної хати. Чуєш, Марічко?! 
   Почула Марічка той голос і кинулася бігти темними підземеллями. Сила її кохання була такою великою, що перед нею самі собою відчинялися важкі кам’яні двері. І ось вже двоє закоханих зустрілися і впали одне одному в обійми. 
  На їхнє нещастя саме на той час повернувся до своєї оселі злий чарівник. Побачивши Марічку в обіймах Івана, він закричав страшним голосом: 
— Гей, ти, нікчемна людино! Хочеш забрати належне мені по праву сильнішого! Ти по смерть свою прийшов! То ж ставай на останній бій зі мною!
    Вихопив Іван бартку з-за пояса і кинувся на свого кривдника. Довго билися вони над глибоким урвищем. І невідомо ще, чим би скінчився той бій, коли б Іван, стоячи на самім краю урвища, не оглянувся на свою Марічку. Вона стояла бліда і перестрашена, всім серцем жадаючи перемоги своєму Іванкові над злим ворогом.Та от коли Іванко глянув на Марічку, чарівник підступним ударом в спину збив його з високої кручі і зареготав злим сміхом, святкуючи перемогу. !
   Як побачила Марічка загибель свого Іванка, так і кинулась у безодню, лебедицею білою полетіла услід за коханим.  Упали вони на грунь якогось чоловіка, що жив на відлюдді далеко в горах. Упали на м’яку пшеницю, що саме починала колоситись. І сталося диво: тіла їхні зникли безслідно, а на тім місці виросла квітка, забарвлена у три кольори: білий, жовтий і синій.Білий колір — то знак весільний, знак єднання двох закоханих; жовтий — знак розлуки, вічної розлуки з життям; синій — колір неба, під яким рости і цвісти цій квітці та розповідати людям про велике кохання...
     Я почала вишивку як першовідшив по авторській схемі Аліси Окнеас, доречі, уже не перша моя робота по дизайну цього автора - http://vesnianochka.blogspot.com/search?updated-max=2016-01-08T04:32:00-08:00&max-results=1&start=5&by-date=false.
Скрін схеми :
  Робота невелика: 80 на 100 хрестиків. Кольорів 20 зі змішаними. Робота шилась дуже "смачно"! Такі кольори - ах ! 
   Так тривав процес:

   Вибрала  тканину з розводами, дуже ніжно дивиться в реальності, жаль, не можу так сфотографувати.
Ось готова робота:

Вирішила ще додати бісеринки в серединку квіточки ось так:

   А  ще популярна у них назва  "Анютині глазки". (http://laria.com.ua/legendy-pro-kvity/anyuteni-hlazy.htm)
   Розкрили пелюстки братики, а у віночках білий колір — колір надії, жовтий — здивування, фіолетовий, — печалі. По легенді, в трибарвних пелюстках Анютиених «глазки» відбилися три періоди життя дівчинки Анюти з добрим серцем і довірливими променистими очима. Жила вона в селі, кожному слову вірила, будь-якому вчинку знаходила виправдання. Але на біду свою зустріла підступного спокусника, який клятвеними завіреннями розбудив в дівчині перше відчуття.     Всім серцем, всім життям потягнулася Анюта до хлопця, а хлопець злякався: заспішив в дорогу по невідкладних справах, обіцяючи неодмінно повернутися до своєї обраниці.   Довго дивилася Анюта на дорогу, чекаючи коханого, і тихо згасала від туги. А коли загинула, на місці її поховання з’явилися квіти, в трибарвних пелюстках яких відбилися надія, здивування і печаль.

Немає коментарів:

Дописати коментар