На мене завжди навіювали смуток розповіді друзів, знайомих про їхніх домашніх улюбленців – котів…
Як я хотіла теж котенятко, але чомусь завжди розуміла, що життя в багатоповерхівці не додасть цій тваринці повної «свободи» - зважитись на такий крок не дозволяла людяність і безмежна любов до цих «клубочків щастя». Але з цього стану «вагання і бажання» мене врятувала звичайна керамічна котяча статуетка...
Часто мандрую. І якось магнітики уже і не поміщались на холодильнику, тож почала в Карпатах шукати якусь «пам’ятку» на згадку. В око впала фігурка киці з орнаментом - розписами кольровими фарбами вручну. Згадала, що скоро новосілля у родичів, а першого у хату, за традицією, треба пускати кота – от і подарую! «Гарненька» - подумала я і купила дві – ще й для себе, бо так запала мені в душу, що очей важко було відвести!
